Закоханий диявол жана казота

Кожна літературна епоха по-своєму інтерпретувала образи Бога та Диявола. В епоху Просвітництва, а згодом і Романтизму, ці дві фігури набувають нового змісту, вони змішуються, стають амбівалентними, несучи в собі однаковою мірою і Зло, і Добро. Незважаючи на те, що романтична концепція «двосвіття» не була орієнтована настільки виразно на релігійний аспект стосунків суб’єкта і світу, Добро як законослухняність і Зло як бунт опинялися у полі глобального сумніву, і, врешті решт, помінялися місцями: романтичний одинак протистоїть світу під знаком «Добра», а бунт у ХХ столітті перетвориться на екзистенційну концепцію «бунтівної людини» (А. Камю).
      У домодерному суспільстві Диявол – це ворог роду людського. Орієнтованість на релігійні чесноти та великий вплив клерикального світу сформували такий образ мислення, при якому вчинки, судження могли виражати і сприйматися лише в системі координат держави, цілком злитої з церквою. Релігійні витоки світської влади є спільними для всіх європейських монархій, тому контроль церкви за життям громадян є не лише способом підтримки релігійності та витіснення атеїзму, але й реалізацією влади общини над індивідом. Те, як інтерпретується новий образ диявола з приходом нової епохи – це своєрідний діагноз часу. І він же – його можливий майбутній розвиток.
      В оповіданні «Закоханий диявол»   уперше робиться спроба «олюднення» Зла і диявола (ця тенденція згодом буде продовжена Гете спочатку в «Нареченій