Залишки первісних звичаїв і вірувань в сучасній українській культурі

План:
1. Вступ.
2. Цикли календарно-обрядової творчості:
А) Зимовий
Б) Весняний
В) Літній
Г) Осінній
3. Поєднання християнської символіки з язичницькими віруваннями:
А) «Двовірство»
Б) Оязичення православ’я
В) Злиття язичницьких богів зі святими
4. Українські символи. Новий рік. Різдво. Водохреща.
5. Прислів’я і приказки.
6. Використана література.
 
Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував, що в первісні часи призвело до появи міфів, з яких поступово сформувалась міфічна символіка. Остання в свою чергу лягла в основу фольклору. Досліджуючи фольклор, можна зрозуміти характер народу-носія. В ньому досить чітко відбиваються етичні й естетичні погляди народу, а також його сучасні й залишки колишніх вірувань.
Міф (гр. слово, переказ) – розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили та ін., які брали участь у створенні світу. Або сказання про давні вірування народу, щодо походження земних явищ природи, богів, героїв, Всесвіту.
Міф еволюціонував. Найпростішим, первісним міфом були предмети-фетиші, згодом розвинулись міфи, що існували у рухах та жестах (ритуальні танці). Міф поєднується зі звуком і виникає міф-крик, міф-плач, міф-сміх. Пізніше міф-пісня.
З появою міфічного епосу закладаються перші підвалини моральних переконань народу, виражаючи у надприродних істотах, в богах і героях не лише релігійні, але й моральні ідеали добра і зла.
Головною ознакою давньої української міфології є те, що в ній відображена тогочасна народна свідомість. Вона належить до культурних пам’яток нашої держави. Рідко знаходимо міфи в чистому вигляді. Залишки міфології знаходимо в образах та звичаях, у багатьох фольклорних жанрах – замовляннях, колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях.