Комічне Як Об’Єкт Дослідження Різних Галузей Науки

РОЗДІЛ 1

      1. Комічне як об’єкт дослідження різних галузей науки
    Теоретичне осмислення комічного має складну і тривалу історію, витоки якої тяжіють до естетики Аристотеля. Ще здавна люди стали висміювати людські вади і слабкості: неуважність, нерозумність, незграбність, хвастощі. Однак, для того, щоб ці та інші вади стали смішними, їх необхідно уявити або побачити в певній кумедній ситуації. Комічний ефект виникає тоді, коли предмет використовується не за властивим йому призначенням, або ж при несподіваному зіставленні.
    Починаючи з Аристотеля, існує величезна кількість літератури, яка присвячена вивченню комічного, його суті і джерела. Важливо зазначити, що саме Аристотель запропонував такий підхід до аналізу комічного, який спирався на принципі контрасту, протистояння: потворного і прекрасного, трагічного і комічного.
    Аристотелівський підхід в історії естетики повторюватиметься неодноразово, змінюючись залежно від того, якої системи категорій дотримується дослідник. Так, комічне розглядається через протистояння нікчемного і піднесеного (І. Кант), псевдозначного і значного (Гегель), безкінечної доцільності і безкінечного свавілля (Ф.В. Шеллінг).
    На межі XIX і XX ст. з’являються дослідження Зігмунда Фрейда «Дотепність і її ставлення до безсвідомого» та Анрі Бергсона «Сміх. Нарис про значення комічного», які відкривають нові шляхи у дослідженні комічного завдяки наголосу на ролі безсвідомих психічних процесів у виникненні сміху – емоційно-естетичної реакції людини на комічне. Саме Анрі Бергсон вніс істотний вклад в розгляд соціальної суті смішного. Він визначає головну функцію