Литовська Доба Української Історії (Друга Половина Xiv-Xvi Ст.)

Литовська доба української історії (друга половина XIV-XVI ст.)
Вступ

Середньовічна Литва, до складу якої в XIV-XVI ст. входили українські землі, це своєрідний середньовічний світ, що не вміщається в традиційну схему історії середньовічної Європи. У пізнє середньовіччя (XIV–XV вв.) Литва була однією з найбільших держав Європи, імперія, що об'єднала величезні території Центральної і Східної Європи. В той же час це було остання язичницька держава Європи, яка лише в епоху пізнього середньовіччя прийняла християнство.
Суспільство середньовічної Литви і створена ним культура відрізняється військовим характером. Це було визначено необхідністю протистояти військовому тиску католицької Європи. Литва не тільки змогла дати відсіч цьому тиску, але і оволоділа величезними територіями християнської (православної) Русі. Це було пов'язано з пошуками «живої сили», якої під час війни з хрестоносцями в етнічній Литві було недостатньо. Землі Русі в цей час були розорені татарами, роздроблені, і тому їх було порівняно неважко захопити. Литві це дало можливість вижити, але управляти такими величезними територіями і користуватися їх ресурсами було неможливо, не йдучи на компроміси з місцевими жителями.
Хрестові походи направили розвиток Литви ненатуральним руслом. Литва була вимушена відмовитися від об'єднання балтськіх земель і шукати опори в землях, чужих в етнічному і релігійному відношенні. Звичайно, це заклало основи релігійної толерантності, яка довго була характерною рисою культури Литви і дало змогу підкореним народам зберегти свої національні особливості.
1. Соціально-економічні передумови переходу українських земель під владу Литви

У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди — Литва, Польща