Основна гіпотеза утворення Сонячної системи

Основна гіпотеза утворення Сонячної системи

Основною гіпотезою утворення Сонячної системи в цей час уважається гіпотеза Хайла. Відповідно до неї, спочатку була іонізована газова хмара, з якого, під дією електромагнітних сил утворилася Сонце, і на певних відстанях від нього залишилися залишки цього газу. Гравітаційні сили Сонця притягали ці залишки, а магнітне поле зупиняло притягання, цим визначилося місце розташування планет. Після виникнення планет аналогічним способом у планет утворилися супутники

Сонце являє собою розпечену кулю діаметром 1400000 км. Воно містить у собі 99.87% всієї сонячної системи. Температура зовнішніх шарів досягає 6000 градусів, внутрішніх шарів 15 млн. градусів. Тиск усередині Сонця 15- 200 млн. атмосфер

Щохвилини Сонце виділяє величезна кількість енергії (на Землю падає 180 більйонів кВт енергії). Крім цього, Сонце посилає зі швидкістю 3000 км/сек потоки заряджених атомів водню, потрапляючи в атмосферу Землі, викликають полярне сяйво й магнітної бури

Відстані від планет до Сонця являють собою закономірну послідовність – проміжки між сусідніми орбітами зростають із видаленням від Сонця. Ці закономірності руху планет у сполученні з розподілом їх на дві групи по фізичних властивостях указують на те, що Сонячна система не є випадковими зборами космічних тіл, а виникла в єдиному процесі. Завдяки майже круговій формі планетних орбіт і більших проміжків між ними виключена можливість тісних зближень між планетами, при яких вони могли б істотно змінювати свій рух у результаті взаємних притягань

Всі планети обертаються так само