Павло Тичина

Павло Григорович Тичина (1891-1967 pp.)
Один із дослідників творчості Павла Тичини Василь Стус вважав долю Тичини трагічною: видатний поет занапастив половину свого мистецького життя, присвятивши його боротьбі з власним талантом. Творча біографія Павла Григоровича Тичини позначена драматизмом, хоча життєвий шлях майбутнього поета починався досить спокійно і впевнено, не передбачаючи ніяких трагедій.
Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в селі Піскина Чернігівщині. За родинним переказом, походив зі старовинного козацького роду (його пращур був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком, учив дітей грамоти у парафіянській школі.
Усі діти Григорія Тичини, як діти священнослужителя, одержали серйозне релігійне і музичне виховання. Цьому сприяла й атмосфера в сім'ї, адже у вільний час батько майбутнього поета займався музикуванням, а мати й усі діти гарно співали. Павло був природженим музикою (мав абсолютний слух) і природженим маляром.
П. Г. Тичина як поет починав у 1906-1910 pp. з наївного наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка.
Упродовж 1901-1907 pp. юнак навчався в Чернігівському духовному училищі, потім у 1907-1913 pp. — в семінарії. Великий вплив на молодого літератора мали твори Михайла Коцюбинського і Максима Горького.
Павло Тичина вперше надрукувався двадцятирічним юнаком. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін.
У 1913 p., навчаючись у Київському комерційному інституті, працював завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада». На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство