Похідні фінансові інструменти

Прообразами перших похідних інструментів (строкових угод, або деривативів), послугували угоди стосовно купівлі-продажу акцій перших акціонерних товариств Англії. Акції цих компаній користувалися таким величезним попитом, що нерідко продавалися з поставкою в майбутньому.
Похідні цінні папери в сучасному сенсі виникли на початку XVIII ст. Торгівля першими такими інструментами розпочалася в прикордонних районах Середнього Заходу США. Це були контракти з постачання зерна й кукурудзи. Виробники сільгосппродукції, продаючи форвардні контракти з постачання певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отримання високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за вищими цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі невисокого врожаю та зростання цін на ринку виробники продукції зазнавали збитки, продаючи за невисокими цінами, зафіксованими у контрактах. Проте в будь-якому разі вони, продаючи свою продукцію за форвардними контрактами, гарантували собі надходження певних сум грошових коштів і реалізацію виробленої продукції.
У міру подальшого розвитку зернової торгівлі у 1848 р. в Чикаго було створено першу біржу з торгівлі строковими контрактами на сільськогосподарську продукцію, яка дістала назву «Чиказька торгова палата». У 1865 р. на Чиказькій «Борд оф трейд» з’явився новий різновид строкових контрактів — ф’ючерсні контракти. Ф’ючерсні контракти, на відміну від форвардних були стандартизованими щодо якості, кількості, часу та місця виконання контракту. Не зумовлювалася лише ціна, яку визначали на аукціоні на біржі. Для покупців і продавців ф’ючерсних контрактів, для учасників біржових торгів це означало, що на певний різновид продукції можна було придбати контракт лише на певний обсяг цієї продукції