Правовий Звичай

Правовий звичай — більш або менш стійке правило поведінки, що склалося у суспільстві в результаті багаторазового застосування. Стає юридичним джерелом, формою права тоді, коли держава видає спеціальний акт санкціонування, тобто його схвалення. Таким чином, держава визнає юридичне значення звичаю, підносить його в ранг загального, обов’язкового і захищеного силою державного примусу юридичного правила.
Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
Правочи́ном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Респу́бліка — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк, з окресленими законом повноваженнями, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Нормативний документ - документ, який встановлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
Трудові спори — це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником   і власником підприємства   з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці.
Систематизація законодавства - це діяльність по вдосконалюванню законодавства, приведенню всіх діючих нормативно-правових актів даної держави в єдину, цілісну, внутрішньо й зовні погоджену, несуперечливу систему.
Диспозиція — центральна частина правової норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Диспозиція вказує, описує дозволену , обов'язкову   або заборонену поведінку суб'єкта.
Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.
Інкорпора́ція  — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: