Принцип гласності та відкритості

Принцип гласності та відкритості
у вітчизняному судочинстві:
проблеми реалізації

В.В. Городовенко,
голова Апеляційного суду
Запорізької області,
кандидат юридичних наук

Принцип гласності й відкритості судочинства є одним із загаль-
новизнаних міжнародних стандартів належного правосуддя. Так,
Загальна декларація прав людини (1948 р.) містить вимогу про не-
обхідність забезпечення природного і невід’ємного права кожного на
розгляд його справи «гласно та із додержанням усіх вимог справед-
ливості незалежним та неупередженим судом» (ст. 10); гласність роз-
глядається також як необхідний складник презумпції невинуватості
(ст. 11). Згідно з п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські
і політичні права (1966 р.) публічний розгляд є елементом права
на справедливий суд, а будь-яка судова постанова у кримінальній
або цивільній справі shall be made public — «має бути публічною».
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і осно-
воположних свобод (1950 р.) публічний розгляд справи є одним із
елементів справедливого судового розгляду, а судове рішення про-
голошується публічно.

Аналіз процесуального законодавства євро-
пейських країн свідчить, що загальним правилом у
більшості з них є відкритий розгляд судових справ.
Так, у ФРН вважається, що відкритий доступ гро-
мадськості до суду є одним із фундаментальних
прав особи, а судове рішення, винесене з порушен-
ням цього права, є абсолютною підставою для каса-
ційного оскарження. Винятком є Великобританія,
де дозвіл на присутність сторонніх осіб під час су-
дового засідання має надати суддя 1.

У різні часи принцип гласності судочинства пов’язували з різ-
ними обставинами: ототожнювали гласність з доступністю
судових