Проблема сенсу людського буття

Проблема сенсу людського буття має довготривалу філософську і релігійну   традицію і може бути віднесена до числа основних проблем духовної культури. Оскільки філософський світогляд являє собою насамперед осмислення людини і буття, остільки всяке філософування можна розглядати як роздуми про сенс людського буття. Такими роздумами сповнена філософія екзистенціалізму. Праці Ж.-П. Сартра “Буття і ніщо” та М.Гайдеггера “Буття і час” відіграють чи не головну роль у з’ясуванні проблеми сенсу людського буття, розробленій у цій філософії. Вони є основним об’єктом вивчення і інтерпретації сучасними дослідниками екзистенціалізму. Останні визнають вплив феноменології на творчість згаданих філософів, який, безперечно, виявився в їхніх основних філософських працях. Проте не менш оригінально вирішується проблема сенсу людського буття і у філософії предтечі екзистенціалізму – датського мислителя С.Кіркегора (1813–1855), який в історичному плані є попередником Е.Гуссерля (1859–1938).
Творчість основоположника екзистенціалізму є досить ґрунтовно та комплексно дослідженою. Зокрема, у працях таких відомих російських філософів, як Б.Е. Биховський, І.С. Нарський, П.П. Гайденко, К.М. Долгов та зарубіжні філософи – В.Анц, Й.Ельрод, К.Льовіт, А.Паульсен, Х.Радемахер, П.Роде та ін. Всі вони відзначають особливе місце у філософії ХІХ ст. філософських поглядів Кіркегора, які стали “пророчими” для ХХ ст.: трактують його відстороненість як реакцію на тогочасний стан світу; характеризують його самого, як передвісника “масового суспільства”; а його життя і творчість – в нероздільному зв’язку [3, 35] і вбачають його основним завданням – знайти ту істину, яка може звільнити людину від духовного знищення. На наш погляд, питання про сенс людського буття і є тією основною ланкою у розв’язанні