Проблеми смерті і безсмертя

Людина — єдина жива істота, яка усвідомлює свою смертність. Смерть стає предметом роздумів. Саме усвідомлення тлінності буття спонукає людину болісно міркувати про сенс життя. Але усвідомлення жахаючої швидкоплинності життя породжує ще одну особливість людини — прагнення до безсмертя. Ще Спіноза відзначав, що душа свідомо і несвідомо прагне вічно триматись у своєму існуванні, і зусилля, докладені нею, є її істинна суть.
Справді, людина прагне не приходити, а бути, бути завжди, бути безмежно. її сушить спрага вічного буття. Звідси, з одного боку, прагнення увічнити себе в історії своїми справами, нащадками, пам'яттю про себе, нехай навіть недоброї. З іншого, — розраду собі ідеєю про безсмертя душі в різних її модифікаціях. Свідомість людини біжить від думки про власне знищення і неминуче починає бажати наявності іншого життя, відмінного від життя у світі. Невгасима спрага безсмертя знаходить відображення й у культі предків, власне кажучи, виступає не культом смерті, а культом безсмертя. Вважають, що саме культ померлих предків породжує язичницькі вірування, а потім і релігію.

  Людина — єдина жива істота, яка зберігає своїх мерців. Культ предків у різних народів має різні форми, що обумовлено неоднаковим ставленням до смерті. Загальне для дохристиянської культури переконання, що після смерті покійні продовжують користуватися радостями підмісячного світу, тому їм залишали майно, рабів та ін., тим самим знатні люди зберігали переваги свого земного життя. Відмінність похоронних обрядів викликало прагнення увічнити не душу, а плоть, зберегти її для наступного неземного життя. Християнський