Підтримка і захист конкуренції

Підтримка і захист конкуренції
Істотний внесок у розвиток неокласичної теорії, головним чином у дослідження взаємодії ринку і держави в економіці, внесли праці 30-х років німецького економіста В. Ойкена, які створили своєрідний варіант неокласичної теорії, що отримав назву неолібералізму.
Найбільш ефективне використання переваг ринкового господарства відзначав він, - це "повна конкуренція". Однак при всіх достоїнствах "ринкової економіки вона має й істотні недоліки: вільна конкуренція при стихійному розвитку породжує монополію й олігополію. З цієї причини культивування і захист конкуренції, підкреслює Ойкен, є головним завданням економічної політики держави. При цьому німецький учений різко заперечував проти спроб своїх багатьох колег визначити можливі масштаби державного втручання в економіку. Більше чи менше державності - при такому підході, на його погляд, зникає сама проблема. Мова йде не про кількісну, а про якісну проблему.
Як нетерпимо в епоху промисловості, сучасної техніки, великих міст і скупчення людських мас пускати на самоплив формування економічного порядку, настільки і сама держава не здатна керувати економічним процесом. Це значить, що державу не можна підпускати до планування і регулювання економічного процесу, але держава необхідна для формування елементів економічного порядку, серед яких особливе значення має встановлення правових рамок.
У другій половині століття неокласичні погляди особливо активно розвивали вчені Чикагського університету США. Тут створилася своєрідна школа економістів - прихильників ліберальної економіки і ліберальних методів державної економічної політики. Звертаючись до особливо значимої для прихильників цього напрямку проблеми захисту конкуренції, чикагські професора запропонували своєрідні концепції конкуренції і монополії, обґрунтовуючи ідею про наявність "ефекту конкуренції" на будь-якому за структурою ринку (чистої і монополістичної конкуренції,