Релігійна політика в україні в період застою

Стосунки держави і церкви в епоху «застою»
(середина 1960-х- середина 1980-х років)

      Кінець 1960-х-початок 1980-х років характеризувався послабленням втручання держави в суто релігійні справи. Антирелігійні тенденції, що мали місце в другій половині 1950-х - першій половині 1960-х, продовжували спостерігатись у більш м’якшій формі. В грудні 1964 р. Верховний суд СРСР провів спеціальну нараду з питань порушення «соціалістичної законності» щодо віруючих. Голови Верховних судів союзних республік отримали доручення вивчити відповідні кримінальні справи 1962-1964 рр. У січні 1965 р. президією Верховної Ради СРСР була прийнята постанова «Про деякі факти порушення соціалістичної законності щодо віруючих», а 13 серпня 1965 р. відповідну постанову прийняла президія Верховної Ради УРСР. Радянське релігійне законодавство в зазначений період зазнало певних змін. Було конкретизовано відповідальність за його порушення. Влада намагалася кожну дію проти Церкви та релігії прикрити законом. Коли ж дії проти них носили явно антизаконний характер, то відповідальність покладалася не на закон, а на конкретних чиновників.
      Одним із перших нововведень в середині 1960-х була зміна в структурі державних органів, які контролювали релігійну сферу. Згідно постанови РМ СРСР від 8 грудня 1965 р. Рада в справах РПЦ і Рада в справах релігійних культів були реорганізовані в єдиний орган - Раду в справах релігій. 10 травня 1966 р. було прийнято «Положення про Раду в справах релігій при Раді Міністрів СРСР», яке окреслювало функції та права цього органу.
      Законодавчі ініціативи торкалися також обліку релігійних організацій та споруд, порядку розгляду скарг і заяв віруючих. 31 жовтня 1968 р. Рада в справах релігій при РМ СРСР затвердила «Інструкцію про облік релігійних об’єднань,