Релігія Стародавньої Індії. Брахманізм.

Брахманізм

В 6 — 5 ст. до н. е. в Стародавній Індії склалось чимало крупних рабовласницьких держав, серед яких особливо виділялися Магадха, Кошала, Гандхара. В цих чималих державах з'явилися значні міста, столиці царств чи просто великі населені пункти в місцях дуже придатних для землеробства. Вільне населення і раби — такі дві основні соціальні групи цих держав. Але рабство в основному мало патріархальний характер, раби використовувалися головним чином в домашньому господарстві, вони обслуговували вільне населення. Та ця ситуація тривала недовго, рабовласництво стає важливою умовою виробництва. Забезпечення існування таких порядків потребує удосконалення і держави, і ідеології.

Населення Індії поділялося на варни — спадкові соціальні групи, які зв'язані, перш за все, професійною діяльністю, яка і визначає їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяються лише в межах вари. Пізніше варни стали зватися кастами.

Кастова будова суспільства, яка утвердилася у Стародавній Індії, була зафіксована десь в 5 ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману.

Закони Ману встановлювали поділ суспільства на чотири касти: брахманів,- кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани. Це жерці, що тлумачили Веди і здійснювали жертвоприношення і інші релігійні церемонії, а також приймали участь в керівництві державою. Варну кшатріїв складала військово-племінна адміністрація, що тримала в своїх руках владу. Кшатрії займали різні