Релігія, Як Духовний Феномен Людства"

4. Категорії піднесеного і величного, потворного і ницього, трагічного і комічного. Їх вияв у культурі постмодерної доби

Категорії піднесеного і величного, потворного і ницього, трагічного і комічного є модифікаціями естетичного, тому вони характеризують комплекс неутилітарних взаємостосунків суб´єкта і об´єкту, як правило, споглядального характеру. Піднесене – це складне почуття захвату, тріумфування, благоговіння і, одночасно, страху, священного трепету перед об´єктом, що кількісно перевершує очікувані масштаби сприйняття і розуміння. При справжньому переживанні відчуття величного суб´єкт виявляється захопленим причетністю до цього найвищого об´єкту (що інколи може поставати у характеристиках трансцендентного), своєю спорідненістю з духовним началом, що стоять за ним, і одночасно відчуває відсутність будь-якої небезпеки для себе з боку даного об´єкту, тобто свою внутрішню свободу і духовну рівноправність у взаємодії несумірних величин, де він сприймає себе нескінченно малою величиною.
Як естетична характеристика дійсності поняття піднесеного з‘явилось в грецькій античності у зв´язку з поняттям ентузіазму - божественного натхнення, що приписувалося віщунам, провидцям, поетам, живописцям. В риториці (науці красномовства) піднесене трактувалось як один із стилів промови - суворий і величний. Ідеї щодо величного підсумував у середині I ст. анонімний автор, що увійшов до науки під ім´ям Псевдо-Лонгіна, в трактаті "Про піднесене". На його думку, піднесене, як один з головних прийомів художньо організованої промови, має несвідомо-емоційну дію на слухача, внаслідок чого приводить його в стан захвату і подиву, "подібно удару грому, скидає всі інші доводи". Оратор для досягнення ефекту піднесеного