Роль жінки в козацькому суспільстві

У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву як культурно-духовному феномену. З середини XVII ст. козацтво по суті почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці почали називатися українським народом. На жаль, козацькі літописи, історична література знайомлять нас переважно з чоловіками — ватажками національних рухів або козаками, які вели боротьбу з турецько-татарськими нападниками. Одначе в кожного козака була мати, сестра, кохана чи дружина. Вони плакали, виряджаючи козаків на Січ, чекали їх роками з далеких походів, вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й виховували дітей. Заслуговує на увагу, що часи козаччини породили чимало визначних жінок-войовниць, адже під час війн Наливайка, Лободи, Остряниці, Гуні, Павлюка і Б. Хмельницького частина жіноцтва брала участь у боях з поляками нарівні з чоловіками. Не можна заперечити й вагому роль жінок-козачок, меценаток у поширенні освіти в Україні, особливо в козацьку добу. З прадавніх часів жінку в Україні величали Берегинею — основою щасливого буття.
Українській жінці-козачці належить величезна роль у історичному процесі творення народомматеріальних та духовних цінностей як суспільства, так і держави. Самостійність, незалежність характеру жінки-козачки, повага до неї відзначаються в багатьох історичних джерелах серед характерних національних рис.Відомий історик і знавець народних звичаїв Орест Левицький писав: «Незалежності української жінки-шляхтянки могла позаздрити дворянка будьякої європейської держави. Бо вона була рівноправною з чоловіком,