Соціальні Гарантії Населенню Та Механізми Їх Реалізації

Соціальні гарантії населенню та механізми їх реалізації
У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як істотний показник діяльності політики соціального захисту.
Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних нагромаджень, програми страхування і програми перерозподілу національного доходу.
Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим шарам населення, а також при визначених економічних умовах усім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й іншого).
Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум являє собою законодавчо визначений базовий державний соціальний стандарт, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.д.
Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Особливістю соціального захисту є адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, яким вона необхідна й у визначених обсягах.
Соціально-економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.
Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання і деяких