Сутність і структура пізнання

Зміст
Вступ;
1. Становлення теорії пізнання;
2. Діалектика суб'єкта і об'єкта пізнання;
3. Пізнання і практика;
Висновок;
Список використаної літератури.

Вступ
Філософія традиційно виділяла в акті людського пізнання два його різноманітних виду: чуттєве та раціональне. Перший пов'язаний з діяльністю наших органів чуття (зору, слуху, дотику тощо.). Другий передбачає роботу розуму — абстрактне мислення людини.
Проблема пізнання, пізнаваності світу – одна з основних проблем філософії. Здавна вона була й залишається предметом посиленої уваги філософії (особливо з тих пір коли була усвідомлена відносна протилежність суб'єкта і об'єкта, ідеального й матеріального).

1. Становлення теорії пізнання
Пізнання – це процес, в якому здійснюється пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, досліджується суть і можливість пізнання людиною природи та самої себе, виявляються передумови, засоби, закономірності руху пізнання та критерії його істинності. Гносеологія досліджує вихідні умови й основи пізнання, виступає узагальненням пізнавального досвіду людства.
З розвитком філософії, науки та практики змінювалась і проблематика пізнання. Воно ставало дедалі більш творчим, особливо наукове. Накопичувались знання, навички й уміння людини, що сприяло формуванню проблем, вирішенню одних і постановці інших, осмисленню їх характеру та сутності.
Шлях пізнання завжди був складним, суперечливим і різним за тематикою постановки та розв'язанням проблем. Наприклад, в античній філософії центральною була проблема співвідношення знання і думки, істини й омани. Як предмет "переводиться в стан знання (в чому єдність знань і предмета).Матеріалізм та ідеалізм вирішували їх виходячи з власних передумов. Так, Демокріт вважав, що в процесі пізнання від предметів відокремлюються найдрібніші їх частинки ("ейдоси"), які несуть у собі образ