Україна у роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн (1939–1945 рр.)

Українське питання – це питання про умови і засоби возз’єднання українських земель та створення незалежної української держави, а також про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі.

Перша група країн – СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина – намагалися втримати підвладні землі і приєднати нові. Ці країни мали різний соціально-політичний устрій, однак українське питання не вирішувалося у жодній з них на користь української державності.

Друга група країн – Англія, Франція, США (частково) розглядали українське питання у сфері своїх геополітичних інтересів.

Третя – Німеччина та Угорщина прагнули територіального розширення та економічного зростання за рахунок українських земель.

Після підписання Мюнхенської угоди (30 вересня 1938 р), яка поклала початок розподілу Чехословаччини, питання про подальшу долю Закарпатської України було складовою європейської політики. У жовтні 1938 р. Прага визнала автономію Карпатської України, уряд якої 26 жовтня очолив А. Волошин. Фашистська Німеччина демонстративно підтримала уряд Карпатської України, хоч сам Гітлер вважав її державність „нежиттєздатною”. 15 березня 1939 р. сейм проголосив незалежність Карпатської України і вибрав А. Волошина її президентом. Однак у цей же день угорські війська зі згоди Німеччини розпочали окупацію Закарпаття.

Напередодні Другої світової війни розпочалось радянсько-німецьке зближення. 23 серпня 1939 р. В. Молотов та І.фон Ріббентроп підписали німецько-радянський договір про ненапад. До нього додавались таємні протоколи про „сфери впливу” СРСР та Німеччини. Зокрема „сферою впливу”