Діячі Культури Під Час Другої Світової Війни

Червень 1941 року, напад гітлерівців на Радянський Союз, перенесення другої світової війни на його територію, зокрема, України, спричинили хай не остаточну, але кардинально значущу корекцію в стосунках української літератури з дійсністю. Трагічно важкий і потім переможний перебіг війни виявив, що серед чеснот художнього слова є й та, що декретивно вважалась єдино потрібною – бути доступним мільйонам і виражати сокровенні їхні прагнення.
Упродовж війни і письменник, і народ наблизились один до одного на відстань, гранично відчутну та близьку. Причому відбувалось це зближення з максимально можливим відмежуванням від парадного офіціозу, тодішнього й пізнішого, згідно з яким усе в радянському суспільстві мало перебувати в монолітній єдності: народ і партія, народ і армія, народ і література...
Насправді в загальнонародному житті не переставали діяти споконвічні, історично вкорінені в його плоть і кров мораль, етика, буттєві навички, завдячуючи яким український народ, до речі, й витримав випробування і сталінським геноцидом, і війною.
Патріотичні вірші, статті українських поетів з’явилися на газетних шпальтах уже 23-24 червня 1941 р. В „Правде” було вміщено мовою оригіналу „Ми йдемо на бій” П. Тичини, по радіо читали „Клятву” М. Бажана, поезії М. Рильського, П. Тичини, Л. Первомайського. Частина письменників опинилася в евакуації, дехто з різних причин залишився на окупованій території. 109 членів Спілки письменників України перебувало на фронті. Багато з них активно співробітничали в республіканських, фронтових періодичних виданнях, зокрема, в „Комуністі”, „За Радянську Україну”, „За честь Батьківщини”.
Як активний засіб пропаганди ідей визволення і патріотизму використовувалось радіо. З кінця 1941 до середини 1944 р. з Москви транслювалися українською мовою передачі радіостанції „Радянська Україна „ (тут працювали