Фоностилистика

ЗМІСТ

Розділ I.   Визначення поняття ономатопея

1.1 Ономатопея і звукосимволізм у науці про мову
1.2 Лінгвістична природа звуконаслідування
Розділ II. Ономатопея в англійській мові
Висновок
Список використаної літератури

Розділ I.   Визначення поняття ономатопея
      1.1 Ономатопея і звукосимволізм у науці про мову
Однією з традиційних проблемних областей мовознавства, що викликала і продовжує викликати найгостріші суперечки як філософів так і теоретиків мови, віддавна є звукозображальність. Звукопозначення неодноразово ставало об'єктом дослідження учених, його систематизація та вивчення проводились в різних напрямах. Проблемою зв'язку звуку і значення здавна займалися такі мислителі як Св. Августин, Хома Аквінський,Ж.Ж. Руссо, Р. Декарт. XVII по ХІХ столітті вивчення ономатопеї (звуконаслідування) і звукосимволізма було безпосередньо зв’язане з розробкою питань походження природної мови (І.Г. Гердер, У.Гумбольдт), де визначалася   принципова вмотивованість мовного знака, як теорія звуконаслідування так і теорія вигуків вважалися цілком прийнятним поясненням виникнення феномену людської прамови. Суть теорії звуконаслідування, бере початок з «найдавнішої семіотичної дискусії щодо природи імен, теорії “>фюсей”, викладеної у Платона у діалозі “>Кратил”» [1, з. 152], у тому, що «людина, “>без’язична людина”, чуючи звуки природи, намагалася наслідувати ці звуки своїм мовним апаратом» [2,c.458].
Чимало з подібних робіт перелічених вище дослідників стали джерелами теоретичного матеріалу для цього дослідження. Приміром, Стаття А. М. Тихонова [3] і дослідження П. П. Шуби [4] послужили матеріалом для ідентифікації звуконаслідування як частин мови і виявлення її фундаментальних відмінностей від вигуків та інших частин прамови.
А. М.Газова-Гинзберга, який наводить