Церковні дзвони

Вступ
              Актуальність теми. Невід’ємним атрибутом будь-якого християнського богослужіння є ритуальне музикування. Святі отці церкви, розмірковуючи над сутністю та призначенням культової музики, визначали її “однією з таємниць Царства Божого, що опановується перш за все духом, а потім вже, наскільки можливо-розумом ”[8].
          Православне храмове богослужіння містить елементи дзвонарного мистецтва. Формування церковної дзвонарної традиції відбувалося історично. Вона пройшла певний еволюційний розвиток та випробування часом.
          Дзвін має особливе сакральне значення як у церковній, так і в народній культурі України. Його звуки не лише скликають віруючих до богослужіння, а й виконують важливу комунікаційну функцію. Дзвін сповіщає людям про різноманітні події суспільного життя: вінчання і смерть, свято і горе. Впродовж тривалого історичного періоду він, поряд із ритуальною функцією, набув у народному житті світського, харизматичного, а водночас, і суто музично-естетичного значення.
          Дзвони є потужним   джерелом енергії. У не матеріальному, але такому важливому для всього живого сенсі. Кажуть, що звучання дзвонів здатне розбивати все нечисте, хворе, темне в людині та навколо неї. З іншого боку – їх звучання може бути цікавим генератором нових музичних ідей та рішень, дзвони взагалі здатні міняти музичні (та навіть і життєві) пріоритети. 
        Мета наукової роботи полягає у висвітленні, передусім, проблеми походження й функціонування дзвонів, як культового інструментарію в українській духовній традиції.
        Об’єктом дослідження обрано дзвони України X – XX ст.
        Предметом дослідження є походження й еволюція використання дзвонів у християнській церкві, традиція виготовлення застосування дзвонів в Україні та дзвонарська справа.