Hbvcmrf bcnjhsz

ВСТУП

Актуальність теми. Відносини між батьками і дітьми на всьому протязі римської історії визначалися ідеєю patria potestas, патріархальної й однобічної батьківської влади. Якщо в області відносин між подружжям в римському праві проглядається повний розрив із принципами старого патріархального ладу, то в області відносин з дітьми ці патріархальні принципи зберігалися з набагато великою завзятістю, чим навіть в історії інших народів. За власним визнанням римських юристів, такої влади над дітьми, як римляни, не знав жоден доступний їхньому спостереженню народ. Звичайно, з часом ця влада значно змінилася й ослабшала, але багато патріархальних завітів зберегли своє значення до кінця. 
Так, насамперед, римське право знає тільки patria potestas — тільки владу батька, а не батьків узагалі. Мати стосовно своїх дітей від того ж шлюбу ніяких батьківських прав не має — не тільки при житті чоловіка, але і після його смерті. При старому шлюбі cum manu мати, як відомо, знаходилася в положенні сестри своїх дітей, після смерті чоловіка родина розпадалася на нові самостійні родини, стосовно яких мати ніяких прав влади не набувала; вона сама робилася тепер persona sui juris, але попадала під опіку свого найближчого агнату, частіше свого ж власного сина. 
При шлюбі без manus, мати не була навіть агнаткой своїх дітей: юридично вона була для них чужою. Лише з часом, з поступовим визнанням споріднення когнатичного, її відносини з дітьми одержують деяке юридичне фарбування: мати і діти дістають взаємні права спадкування один після одного. В період імперії визнається потім право на утримання (аліменти), а також, — принаймні, у відомих випадках, — і право матері бути опікункою над своїми дітьми. Але цим все і вичерпується: яких-небудь прав, властивих