Yjjt[yoijpu

Коли в 1993 році, в переддень святкування 290-річчя Санкт-Петербурга, автору цих рядків зателефонували з редакції ілюстрованого історичного журналу «Historia y vida» («Історія і життя»), що видається в Барселоні, і запропонували написати статтю про роки, проведені Распутіним в столиці Російської імперії, важко було припустити, що цей скромний досвід через багато років призведе до написання досить об'ємистій книги.
Саме в той час, коли з'явилася ця стаття, я почав читати в стінах Санкт-Петербурзького державного університету курс «Міфологія вітчизняної історії та культури», адресований як студентам філологічного факультету, так і слухачам Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів з філології і лінгвокраїноведення. Серед багатьох міфологем, походження яких розглядалося в процесі читання курсу, була і тема Распутіна, що викликала незмінний інтерес. У підсумку замість однієї лекції, передбаченої програмою, з'явилися дві, потім три, в кінцевому рахунку вишикувався самостійний спецкурс, присвячений Григорію Юхимовичу.
Паралельно протягом ряду років йшов пошук матеріалів, так чи інакше пов'язаних з долею «старця», і цьому в чималому ступені сприяла та обставина, що в ході занять видавничою діяльністю мені пощастило стикнутися з унікальним корпусом емігрантських мемуарів, здебільшого неопублікованих і практично невідомих дослідникам. З цих найчастіше рукописних, а в кращому випадку виявляють собою напівсліпий мають важко машинопис манускриптів іноді вдавалося «намити» крупиці безцінного, воістину золотого «распутінского піску».
Демонічна, парадоксальна і трагічна постать сибірського мужика, який став Другом царської сім'ї, завжди привертала і, впевнений, буде незмінно привертати