Антибіотикорезистентність стафілококів

Антибіотикорезистентність стафілококів
Стафілококи характеризуються високим рівнем природної чутливості до переважної більшості антибактеріальних препаратів (бета-лактамів, аміноглікозидів, фторхінолонів, макролідів, лінкозамідів, тетрациклінів, глікопептидів та ін.). Сформована система вибору препаратів для лікування стафілококових інфекцій, яка ураховує найбільш поширені механізми стійкості, але поява у мікроорганізмів нових механізмів антибіотикорезистентності вимагає перегляду деяких уявлень і впровадження в практику нових препаратів.
Бета-лактамні антибіотики характеризуються найбільшим рівнем активності відносно стафілококів і в значній частині випадків, для цих препаратів характерний бактерицидний механізм дії. Історично першим антистафілококовий антибіотиком був природний бензилпеніцилін.   Але стафілококи швидко придбали стійкість до пеніциліну. Настільки швидке поширення стійкості, швидше за все, пов'язано з плазмідної локалізацією генетичних детермінант резистентності. Стафілококові бета-лактамази являють собою однорідну групу ферментів, практично не розрізняються за основними властивостями. Стафілококові бета-лактамази ефективно придушуються відомими інгібіторами (клавуланатом, сульбактамом та тазобактаму). Летальність, що викликається метіціллінстійкими штамами S.aureus достовірно вище, ніж при інфекціях, що викликаються чутливими штамами. Факт недостатньої клінічної ефективності ванкоміцину при стафілококових інфекціях у порівнянні з бета-лактамами встановлений. Основними препаратами для лікування інфекцій, викликаних метіціллінустойчівимі стафілококами, є глікопептиди.
Протягом багатьох років основними антибіотиками, ефективними при інфекціях, що викликаються метицилінрезистентними стафілококами (МРС), були глікопептиди. Глікопептиди проявляють щодо стафілококів лише бактеріостатичну дію, що є суттєвим у порівнянні з бета-лактамами. Вперше стійкість стафілококів до глікопептидами була описана у коагулазонегатівних стафілококів. У штамів S.haemolyticus