Девербативи в системі дериватів в говірках Бузько-Інгульського межиріччя

Вступ
      У всіх індоєвропейських мовах засвідчені іменники, утворені від дієслівних основ. Дослідники зазначають, що віддієслівні утворення, набуваючи категоріального значення, морфологічного оформлення і синтаксичних функцій іменника або прикметника, зберігають і деякі граматичні властивості вихідних дієслів [18, 33]. На ранніх етапах однокореневі іменники і дієслова перебували в паратактичних словотвірних відношеннях, у праслов’янській мові іменники почали сприйматися похідними від дієслів. Це дало поштовх для творення нових девербативів   [4, 21]. На сучасному етапі розвитку мови буває важко встановити первинність дієслова чи однокореневого іменника. Нами було досліджено близько 100 словотвірних девербативів. У говірках Бузько-Інгульського межиріччя їх виявилося не менше, ніж від субстантивних іменників [23].
      Віддієслівну деривацію у різних аспектах в україністиці досліджували С. П. Бевзенко [3], П. І. Білоусенко [4], І. І. Ковалик, Н. Ф. Клименко [11], О. Ф. Пінчук [17], О. О. Прокопчук [18], В. М. Русанівський. Специфіку цього явища у різних діалектах (говорах) проілюстрували на матеріалі різних тематичних груп і словотвірних типів Г. Л. Аркушин [1], К. Д. Глуховцева, П. Ю. Грищенко, Й. О. Дзендзелівський, Л. А. Москаленко, Л.С. Спанатій.
      Актуальність теми зумовлена тим, що вивчення словотвірних і семантичних особливостей віддієслівних іменників у говірках Бузько-Інгульського межиріччя є малодослідженим явищем.
      Об’єкт дослідження – говірки Бузько-Інгульського межиріччя.
      Предмет дослідження – девербативи в системі дериватів в говірках Бузько-Інгульського межиріччя.
      Мета роботи – схарактеризувати словотвірні й семантичні особливості девербативів-субстантивів   у говірках Бузько-Інгульського межиріччя, виділити словотвірні типи з агентивним, локативним, інструментальним значенням, схарактеризуватио продуктивні словотвірні підтипи.




  Для досягнення мети курсової роботи передбачається виконання