Державно правовий розвиток франції після другої світової війни

Розвиток англійського законодавства у XVIII-XX ст.

У XVII-XVIII ст. наявність авторитетного і розробленого суддівського права визначило положення закону як малозначимого джерела права в англійській правовій системі. У XVIII в., Незважаючи на зміцнення становища парламенту, що переважали в ньому лендлорди і фінансова аристократія мало уваги приділяли законодавчої діяльності. У цей час парламент більше цікавило встановлення контролю над виконавчою владою, ніж реалізація своїх прав в законодавчій сфері. Парламент стверджував у великій кількості лише так звані приватні біллі, які мають не нормативний, а юрисдикційний характер (підтвердження земельних прав окремих лендлордів, обгородження общинних земель і т. д.).
Характерною рисою англійської статутного права ще на початку XIX в. залишалося те, що поряд з актами, прийнятими під впливом нових суспільних потреб, як і раніше діяли численні закони, прийняті парламентом ще середньовічну епоху. Це надавало англійському законодавству вкрай заплутаний вид, створювало труднощі його застосування в судах.
У XIX столітті, особливо після виборчої реформи 1832 р., законодавча діяльність парламенту різко активізувалася. Законодавство поступово стає важливим і динамічним засобом правового регулювання нових політичних і соціально-економічних відносин, що народжуються в ході капіталістичного розвитку. Воно ж стало основним інструментом для розчищення правової системи від явно застарілих, архаїчних і часто суперечать один одному середньовічних статутів. Нове законодавство, що було особливо важливо, проявило себе більш ефективним і швидкодіючим засобом модернізації права, ніж "загальне право" і "право справедливості".
З 20-х рр.. XIX в. для впорядкування та перегляду старих законів парламент став використовувати такий засіб,