Зародження порівняльно-історичного мовознавства

Зародження порівняльно-історичного мовознавства
ПЛАН
  1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства
  2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства
  3. Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта
  4. Використана література
Поступове накопичення протягом XVI—XVIII ст. багатого фактичного матеріалу різноманітних мов створило передумови для пошуків нових методів лінгвістичних досліджень. У мовознавстві утверджуються принципипорівняння мов й історичного підходу до їх вивчення, що зумовило виникнення нової наукової парадигми —порівняльно-історичного мовознавства.
Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напрямів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.
1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства
Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає спонтанно. Окремі ідеї, які лягають у його основу, можутьмати довгу історію, тривалий час «носитися в повітрі», визрівати. Не є винятком і порівняльно-історичне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійський письменник Аліг'єрі Данте (1265—1321) у трактаті «Про народне красномовство» (1307—1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVIст. з'являється праця французького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) «Про спорідненість мов». Про подібність мов ідеться й у «Розправі про європейські мови» Юлія-Цезаря Скалігера (1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Ренуар), слов'янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе значення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р. порівняльні таблиці мов Північної