Лінгвоцид. Мовний закон

Лінгвоци́д (також: мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид — ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу. Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації: без нього неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самототожності, а без цього, своєю чергою, не може відбутись асиміляція — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі ніколи не забували про необхідність нищення мови поневолених народів..
1. Лінгвоцид через заборону мови чужою державою
Гострота мовного питання в Україні зумовлюється не сучасною політикою Української держави, а трагічною історією цього питання в минулому.Відомо, що виникнення Запорозької Січі спричинило створення системи захисту нашої віри, культури, освіти та мови. Могутній поштовх для розвитку отримала народна мова за часів Гетьманщини. Але подальша доля нашої культури на своїй землі склалася трагічно: «велика руїна» держави зумовила руйнацію й української мови.Історія зберегла шістнадцять царських указів про заборону української мови, українських шкіл, церковних відправ, книг, преси, орфографії, перекладів, театральних вистав, власне, всього духовно - культурного українського життя. А ще було чотири постанови польського сейму про закриття українських шкіл, обмеження української мови і культури в Західній Україні (1789 р. - 1924 р.), кілька радянських секретних документів, що обмежували сферу використання української мови.Так розпочинається мартиролог української мови: вона стає мовою закріпаченого плебсу - її слово живе в пісні й