Методологія історичного та логічного – основа становлення хірургії ветеринарної медицини

ВСТУП

Один з найдавніших парадоксів наукової діяльності полягає в тому, що напевно відоме при найближчому розгляді нерідко виявляється якнайменше пізнаним. До недавнього часу цілком справедливо вважалося, що кожен поважаючий себе ветеринарний лікар-теоретик повинен досконало володіти джерелом ветеринарних ідей, концепцій, теорій, методів і підходів. Сумніви у достатності такого знання хоча й були у ветеринарних лікарів, але не домінували, а тим більше не були визначальними. Інтуїтивна незадоволеність станом речей, що склався, стала наростати у зв'язку з поглибленням фрагментації ветеринарного знання: всі теорії просто не пригадаєш, і навіть ознайомитися зі всіма фізично не вистачає часу.
Але тільки методологічний бум, що почався в 80 – 90-і роки XX сторіччя, приніс у наукове ветеринарне співтовариство гостре відчуття неможливості подальшого розвитку науки без відповідного поглиблення її саморефлексії. Виявилося, що наука, яка нам прекрасно відома, залишається для нас науковою загадкою. Перший етап її наукового пізнання – переважно емпіричний, описовий, – представлений стандартною історією знань, багато в чому себе вичерпав. На черзі – етап теоретичного осмислення фундаментальної ветеринарної науки і, ймовірно, не кожний учений лікар ветеринарної медицини, який досліджує реалії, може стати таким же успішним дослідником самої науки.
На кожному етапі розвитку цивілізації у сфері науки існують дві тенденції: одна спричинює інтеграцію наук, інша веде до їх диференціації. Цей процес має об'єктивний характер – закладений в єдності та різноманітті Всесвітньої будови. За своєю природою світ єдиний і його не можна вивчити на основі окремих наук.
Методологія використовує загальнологічні методи пізнання – такі, як аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування і конкретизація,