Наша мета

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
Богдан-Ігор Антонич - поет гармонії

30-ті pp. XX ст., на які припадає творче життя самобутнього талановитого поета Богдана-Ігора Антонича, були періодом великого пожвавлення в західноукраїнській літературі. Настрій новаторських шукань у сфері мистецтва слова стимулювали мистецькі експерименти львівських художників, зокрема членів АНУМ — Асоціації незалежних українських митців, до якої належав і сам Антонич. Антонич був одним з нечисленних, а у своєму стилі навіть єдиним в українській літературі цього періоду творцем власної цілісної концепції світу. Одна з координат його поетичного світу — це спроба віднайти втрачену в цивілізації гармонійну єдність людини та космосу природи, а також споконвічна, невмолима туга людини за повнотою існування, туга, яка з давніх-давен знаходила вияв у міфологічній свідомості наших предків і наснажувала всю поезію Антонича.

«Закоханий в життя», він поспішав пережити цю велику любов і співчуття до всього живого, до всього, що живе й бореться за своє існування. Життя Антонича обірвалося в 1937 p., коли йому було тільки 28 років. Однак ще до своєї передчасної смерті він досягнув вражаючої мистецької зрілості, здобув добру славу й високий літературний авторитет. Тільки шість років пролягли між його першою й останньою збірками, але за цей час він написав п'ять книг поезій (не беручи до уваги «Велику гармонію», зібрану й опубліковану посмертно).

У вступній статті до першого видання творів Антонича Дмитро Павличко написав такі гіркі та справедливі слова: «Так мало тепер знають про нього, що хочеться починати майже неймовірним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові...» Він народився 5 жовтня І909 р. на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження