Німецька філософія

німецька філософія


Класична німецька філософія - це філософські системи І.Канта, І.Г.Фіхте, Ф.В.И.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля та Л.А.Фейербаха, які були створені у другій половині XVIII - середині XIX століть. Вона була вищим досягненням філософської думки у світовому масштабі. Неминуще значення мали її гуманістичні ідеї соціального прогресу і свободи. Марксизм високо цінував класичну німецьку філософію передусім за розробку проблем діалектики (Кант, Гегель) і матеріалізму (Фейербах).
Теоретичним джерелом класичної німецької філософії була як вітчизняна філософія, так і досягнення світової філософської думки (раціоналізм Р. Декарта і Б.Спінози, філософія епохи Просвітництва). Зрозуміло, що відповідний вплив на неї справили й тогочасні досягнення природничих наук.
Іммануїла Канта прийнято називати основоположником німецької класичної філософії. Дійсно, майже усі види класичного і сучасного філософствування, у тій чи іншій мірі, звертаються до творчості цього мислителя. Його праці поклали початок знаменної традиції в європейському духовному розвитку. Суть її полягає в тому, що кожен подальший крок уперед розглядається як переосмислення накопиченого теоретичного багатства, що дбайливо зберігається, але не перетворюється у фетиш. Ідеї Канта піддалися трансформації, але продовжують жити. Особливо актуальні вони на даному етапі розвитку людського суспільства - у період гуманізації всіх галузей знання, у тому числі і філософії. Канта порівнюють із Сократом, тому що філософія його людяна. Для Канта проблема