Парадокс в бостонській баладі

Парадокс використовується, як засіб привертання уваги до певних образів чи понять в літературному творі, адже без нього ніяк не можна було б тонко поставити чіткі акценти й розвинути різновимірність. Хоча мова парадоксу, як і гумор, абсолютно правильно інтерпретується лише людьми, які мають певні усталені поняття про речі й чутливі настільки, щоб зрозуміти парадокс. Саме тому, людині необізнаній і нечутливій, мова парадоксу виявиться незрозумілою, але не тільки через те, що сам парадокс – це щось абсурдне, а тому, що ця людина не розуміє цей абсурд, що є основною його частиною. Але, варто сказати, що без парадоксу – нема поезії і тієї різноплановості, яка насичує, урізноманітнює і зацікавлює.
Не можна було обійтися без парадоксів і в творі «Бостонська балада», бо вона написана як сатира, тобто уїдлива насмішка. Адже саме парадокс є настільки дотепним, що може висміяти і вщент розгромити людину, режим, почуття чи інші речі з якими ми стикаємося кожен день. Він – допустима зброя, яка долає найбільшу непорушність і пробивається через найтовщі стіни. Правда доноситься через мову парадоксу і, напевно, Уолт Уітмен використовує мову парадоксу для висвітлення певних речей, на які саме й робиться акцент в баладі.
Зокрема, для того, щоб побачити все найкраще йому потрібне місце на розі. На перший погляд, в такому місці нема нічого такого незвичайного, але з кута відкривається найкращий огляд на все те, що буде відбуватися з різних боків: те що з ліва, права чи попереду . Можливо, це дійсно є найкращим місцем для споглядання,