Правове Регулювання Робочого Часу

З м і с т

Вступ

Розділ I.   Правове регулювання робочого часу за законодавством України
1.1. Поняття та види робочого часу
1.2. Режим робочого часу

Розділ II.   Тривалість робочого часу
2.1. Умови застосування скороченого робочого часу
2.2. Неповний робочий час
2.3. Порядок проведення надурочних робіт
2.4. Облік робочого часу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ.
При розгляді мною курсової роботи можна зазначити те що: законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня, скорочену його тривалість, а також допускає можливість визначити угодою сторін трудового договору тривалість робочого дня.
Робочий час — це встановлений законом, колективним дого¬вором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобо¬в'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.
За законодавством України існує розмежування робочого часу на види:
- нормальний;
- скорочений;
- неповний.
Відповідно до ст. 50 КЗпП України   нормальна тривалість робочого часу   працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. У сучасних умовах спостерігається   тенденція закріплення положень щодо регулювання тривалості робочого часу в колективних договорах   та інших локальних актах.
Скорочена тривалість робочого часу – це тривалість робочого часу зменшена законодавством у порівнянні із загальновстановленим 40-годинним робочим тижнем з метою охорони праці та створення сприятливих умов для поєднання роботи з навчанням окремих категорій працівників.
Неповна тривалість робочого часу - встановлюється відповідно до   ст.56 КЗпП   угодою   між працівником і власником або уповноваженим органом   як при вступі на роботу , так і згодом.
Неповний робочий час може встановлюватись шляхом:
- зменшення тривалості робочого дня   на зумовлену кількість годин;
- зменшення тривалості робочого тижня