Правовий статус держав-членів Європейського Союзу

Розкриваючи питання правового статусу держав-учасниць Євросоюзу, передусім необхідно з`ясувати юридичну сутність самого ЄС, тим більше, його природа хвилює політиків і науковців протягом усієї історії європейської інтеграції.
Проте у випадку з Євросоюзом спроби його віднесення   до того чи іншого інституту не мають сенсу, бо ЄС є поодиноким прикладом, а тому узагальнення щодо одиничного випадку не можна ані стверджувати, ані перевірити. Так само не можна сказати чим буде ЄС у майбутньому і що є кінцевою метою інтеграції. І тільки коли досліджуються особливі елементи політичної системи Союзу, аналіз його природи стає можливим. Отже, якщо Євросоюз – це унікальна організація влади, не дивно, що існує різноманіття поглядів щодо неї [1]. Так, ЄС розглядається як: державне об`єднання «особливого роду»; різновид міжнародної організації; конфедерацію чи високо інтегровану конфедерацію держав або підкреслюють його федеративну природу, а деякі автори, з чим не можна погодитись, навіть намагаються обґрунтувати ідею розгляду ЄС як державного утворення.
Венеціанська Комісія Ради Європи стосовно форми устрою ЄС у 1994 р. заявила, що ЄС залишається міжнародною організацією наднаціонального характеру, яка, проте, містить в собі певну кількість елементів конфедерації чи федерації [7, С. 594].
Більш поширеним і продуктивним слід визнати розгляд ЄС як наднаціональної (наддержавної) організації влади [2]. Такий же зміст має визначення ЄС організацією особливого роду (sui generis). А особливість цієї організації вбачаємо, передусім, у тому, що це – утворення інтеграційного характеру, а, по-друге, у притаманній йому наднаціональності [9, С. 82].
Питання про наднаціональність міжнародних організацій – це, передусім, питання про співвідношення суверенітету