Свобода совісті й толерантність

Свобода совісті й толерантність
      У контексті релігієзнавчої експлікації категорії “свободи совісті” важливе теоретичне і практичне значення має осмислення таких її вихідних понять, як “терпимість” (толерантність), “віротерпимість”, “інтолерантність” (нетерпимість) “релігійна нетерпимість”. Ці поняття піддано певному аналізу в релігієзнавчих, правових дослідженнях багатьох науковців, однак вони звертають увагу насамперед на проблему зародження, історичного становлення та генезису поняття “свобода совісті”. Акцент при цьому робиться на “віротерпимості”, “релігійної нетерпимості” і практично не аналізується таке вихідне для розуміння свободи совісті поняття, як “терпимість”.
      Ідеологема російської монархії надавала будь-яким спробам безстороннього дослідження проблеми свободи совісті політичного звучання, і тому природно, що перші спроби серйозного осмислення поняття “віротерпимості” з’являються лише після обнародування імператорського указу 1905 року “Об усилений начал веротерпимости”.
      Виходячи з цього, ми можемо прослідкувати еволюцію поняття “толерантність”. Так, в енциклопедичному словнику Брокгауза и Ефрона (вид. 1901 року) не має відомостей ні про іменник “толерантність”, ні про прикметник “толерантний”. Згодом у словнику тих же видавців (вид. 1907 року) додається лише невелика стаття про іменник “толерантність” як про терпимість до іншого роду релігійних бачень. За своєю суттю поняття “толерантність” та “терпимість” синонімічні. Згідно з тлумачним словником російської мови за редакцією Д.Н. Ушакова “толерантність” - похідне від французького tolerant -терпимий [2] (подібні приклади синонімічності даного поняття містяться і в інших мовах, наприклад: німецька Duldsamkeit - терпимість та Toleranz - толерантність).