Соціальна філософія арістотеля

АРИСТОТЕЛЬ (часто також Арістотель (Άριστοτέλης) Стагірит (384/5-322 до н. е.) — античний мислитель, одна з найвизначніших постатей світової філософії. Походить з фракійського міста Стагір, із сім’ї лікаря при дворі македонського царя Амінти II. У 17 років вступає до Академії Платона, де перебуває протягом двадцяти років. Після смерті Платона полишає Академію, багато подорожує, читає лекції, засновує школи. У 343-335 до н. е. — вихователь і наставник Александра Македонського. У 335 до н. е. в Афінах засновує філософську школу — Лікей.А належить багато творів. Згідно із переліком, що дістався від араб. перекладачів, його спадщина містить 1000 книг. Сучасне зібрання творів античного філософа налічує праці з логіки («Органон», дві «Аналітики», «Топіка»); праці з природознавства («Фізика», «Про небо», «Про всесвіт» тощо); праці з біології («Про душу», «Про походження тварин» тощо); трактати, що збереглися з предмета «першої філософії», згодом, увійшли до збірки, яка отримала назву «Метафізика»; етика була викладена в книгах «Нікомахової етики» і «Евдемової етики»; соціально-політичні твори: «Політика» і «Політії», що містили в собі конституції 158 грецьк. державоутворень; праці з поетичного мистецтва і риторики: «Поетика», «Риторика». Здебільшого це підручники, що складалися з лекцій лікейської доби. Проте значна кількість праць, створених у перший період перебування в Афінах в Академії Платона, частково або повністю втрачені. Політичне вчення Аристотеля викладено їм головним чином його роботі «Політика», пов'язаної в «Етиці». Однак у даному разі «Політика» вже в своєму предмет, ніж «Етика». «Політика» розвиває лише одину тему «Етики» – тему практичного розуму, політичної практичності і розважливості. У етиці