Державний та суспільний лад українських земель в польсько-литовську добу

Державний та суспільний лад українських земель в польсько-литовську добу


Розглядаючи правову систему України в польсько-литовську добу, слід враховувати перш за все рівень суспільно-політичного розвитку цих територій, особ­ливості та своєрідність становища самої України.

Такий підхід дає можливість виявити основ­ні закономірності правового розвитку, розкрити суть права, що діяло в українських землях, розглянути його найбільш важливі форми та інститути.

Українські землі в ХVІ ст. опинилися в складі різних держав:   Великого князівства Литовського і Польського королівства.

Найвища влада на території   українських земель, які фактично входили до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського, належала центральним органам державної влади і управління цих держав, а після Люблінської унії 1569 р. –   центральним органам Речі Посполитої.

За формою правління литовсько-руська держава спочатку була ранньофеодальною монархією,   а з часом трансформувалася у монархію станово-представницьку. На чолі литовсько-руської держави стояв Великий Князь. Він концентрував   у своїх руках законодавчу, виконавчу і судову влади, був верховним начальником збройних сил, оголошував війну   і укладав мир, вів дипломатичні зносини з іншими державами, призначав   і звільняв вищих урядовців. Наприкінці XV ст. повноваження   Великого Князя було обмежено “пани-Радою” і “сеймом”, без ухвали яких князь не мав права вирішувати основні питання державної політики.

У польському королівстві найвищими органами державної влади   і управління були король, королівська рада і сейм.

У литовсько-руську добу населення України поділялося на різні стани, правове становище яких було неоднаковим. Проте українці не були представлені