Етикетні мовні форми

Вступ
Мова – це величне надбання людства. Вона не лише найпотужніший засіб спілкування, знаряддя мислення, а й історія народу, необхідна умова його існування. Вона є основою зростання особистості, спрямована на внутрішній світ людини та її психіку, у зовнішній світ людських взаємин. Культура особистості значною мірою залежить від бездоганного зразкового мовлення.
Між рівнем освіченості, загальної культури й рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак, важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне досягнення кожної людини передбачає знання державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально–культурних досягнень особистості і способом її презентації у суспільстві.
Незважаючи на широту теоретичних досліджень проблеми мовного етикету, появу цілої низки практичних посібників і підручників, питання мовної культури населення стоїть гостро, про що свідчать спостереження над усним і писемним мовленням наших співвітчизників. Низька культура мовленнєвого спілкування, недотримання комунікативних норм спричинені, на думку дослідників мовного етикету та на мій погляд, значною мірою тим, що населення не лише погано знає культуромовні закони, а й не враховує їх національної специфіки. Звідси і актуальність та мотивація нашої статті «ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ФОРМУЛАХ МОВНОГО ЕТИКЕТУ»
Мета статті – дослідити національну специфіку звертань в українському мовному етикеті. Мета визначає таке завдання: дослідити історичні умови формування і особливості функціонування звертань в українській мові.
Предметом дослідження є українські