Мої роздуми про твір олександра довженка

Мої роздуми про твір Олександра Довженка «Україна в огні»


”Війна пройшла по землі, залишаючи після себе сльози, кров, трупи, обгорілі хати, розпалюючи у серцях ненависть та гнів. Він виливається назовні, гнів за змучену рідну країну, за знівечені долі людей, яким довелося пережити жахливі роки війни. Невже це було насправді, невже це й зараз часто-густо Знаходять міну, яка спить спокійно з часів війни, щоб одного дня підірвати на собі якогось неслухняного хлопця; невже…? Так, це наша історія, страшна, кривава історія. І не треба її забувати, відмахуючись від жахливих фактів.

Але було й інше, теж страшне, теж жахливе. Згадаємо розповіді про класову боротьбу, що і в роки війни не давала спокою, нівечила душі людей, викликаючи підозрілість, недовіру, заздрість. І це наша історія, ганебна історія. З’являються у нас лиман-чуки, яким байдужі були долі людей. Це були люди «кришталевої чесності і такого ж душевного холоду». Це були люди, як «холодні калькулятори», що невпинно проводили політику партії в життя. Тому і з’являлися у нас на українській землі зрадники, запроданці, що не знають навіть української історії, тому і йде син на батька з гвинтівкою в руках, тому і вбиває його, як Павло Хуторний вбиває свого батька. І це жахливо, але це страшна правда! Натомість ідей про незалежність, про вільну Україну прийшли до нас партійні вказівки, слова Сталіна, які заперечували існування вільних народів. Каже німецький офіцер фон Крауз про українців: «Вони… живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник». Знівечено