Очі блакитної собаки

«Очі блакитної собаки» – це оповідання колумбійського письменника-прозаїка Габріеля Маркеса, яке написане у стилі «магічного реалізму», адже в даному творі наявне поєднання елементів реального та фантастичного, дійсного та уявного, таємничого. Темою твору є самотність людини та безвихідне становище головних героїв, які знайшли своє кохання уві сні, але не можуть зустрітися в реальності.
Головними героями твору є чоловік та жінка, яка кожного разу згадує все разом з коханим уві сні та відчайдушно шукає його в реальному світі. Вони декілька років поспіль зустрічаються в одному і тому ж сні, в якому почувають себе дійсно щасливими. Закохані усвідомлюють радість духовної взаємності, паролем якої слугує фраза – «Очі блакитної собаки».
Їхні відносини немов формуються уявними межами та меблями кімнати. Герої дивляться один на одного в дзеркало, завдяки чому можна припустити, що вони є елементами та доповненням один одного. Чоловік дивиться на стіну, в бік від дзеркала, і все ще може бачити жінку, ніби стіна та дзеркало є одним цілим. Дивлячись на її відображення, він бачить двійника, немов дзеркало – це   перехід з одного простору в інший.
Слід зазначити, що найбільш згадуваним предметом в кімнаті є лампа, яка освітлює темну кімнату. Вона знаходиться на уявній межі, яку не здатен перетнути жоден з персонажів, навіть попри сильне прагнення дібратися до протилежної