Хочу прочитать

У сучасному розумінні аудит існує понад двісті років.
Першими користувачами бухгалтерської інформації були рабовласники і феодали. Прагнучи, щоб керуючі забезпечували одержання якнайбільше прибутку, власники що їх наймали призначали контролерів, щоб вислуховувати звіти керуючих.
Згадування про аудиторів міститься в документах Великобританії, датованих 1299 р.
Ще в III столітті до н.е. римські керуючі призначали чиновників казначейства для контролювання бухгалтерій провінцій.
У Франції барони щорічно влаштовували читання рахунків своїх володінь аудиторами.
В Англії парламентським актом баронам було дане право призначати аудиторів для перевірки рахунків.
07.03.1324 р. король Едуард ІІ призначив трьох державних аудиторів, які повинні були писати, слухати й одержувати всі рахунки. Отже, функції перших аудиторів цілком виправдовували переклад з латинського «Audit» - «той, котрий слухає». У середні   століття в Європі грамотні люди, що володіли листом, зустрічалися рідко і тому аудитором називали службовця, що вислуховував звіти посадових осіб. У ті далекі часи люди вважали, що усна форма звіту краще письмової, оскільки будь-який документ можна підробити, а сказати неправду, коли на тебе дивляться строгі очі начальника-аудитора, неможливо чи значно складніше.
Сучасні фахівці сьогодні призначення цієї професії асоціюють з іншим латинським словом «Respondent» - «той, котрий відповідає» (бере на себе відповідальність).
На державному рівні, виходячи з історичних даних, при канцелярії створювалися спеціальні органи (рахункові управління), що контролювали збір податків, державні витрати. Цей вид контролю одержав особливо швидкий розвиток після епохи відродження у Європі. На цьому етапі він відокремився від виконавчої влади і прийняв форму урядового контролю за рахунками.
З розвитком торгівлі і промисловості вирішальну роль у бюджеті держави стали виконувати податки.. Для вирішення непорозумінь