Етнолінгвістика

Етнолінгвістика— це розділ мовознавства, що досліджує зв'язки між мовними та культурними явищами, тобто це напрям лінгвістичних досліджень, який вивчає мову у її відношенні до культури, взаємодію етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні та еволюції мови.
      Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі її види, форми, жанри — вербальні (лексика та фразеологія, пареміологія, фольклор), акціональні (обряди), ментальні (звичаї, вірування).
      Етнолінгвістика виникла в межах антропології (від грецьк. Ánthropos — людина) — науки, яка досліджує культуру, використовуючи етнографічні, лінгвістичні, археологічні та ін. методи.
      Етнолінгвістика в Росіі
      Найвідомішою зі слов'янських етнологічних шкіл стає Московська, що досліджує мовнокультурні відносини усіх слов'янських народів. Видатний науковець цієї школи М.Толстой надавав певного значення кожній складовій частині терміну “етнолінгвістика”. Перша його частина – ”етно-” означає, що традиційна народна культура вивчається в її регіональних, етнічних, “діалектних” формах. Друга частина – ”лінгвістика” має потрійне значення: по-перше, вона означає, що головним джерелом для вивчення традиційної народної культури є мова; по-друге, культура, як і мова, є семіотичною системою; по-третє, етнолінгвістика використовує лінгвістичні поняття і методи (морфологія, структура та інше).
      Одним із напрямків досліджень російської лінгвістики є намагання реконструювати стародавню міфопоетичну картину світу індоєвропейців, а зокрема слов'ян (праці В. Іванова, В. Топорова). Одним із підходів до вирішення цієї проблеми було створення словників